Вверх

Добро пожаловать на сайт еврейской общины Днепра

RSS
  • В Днепре готовятся к переименованию двух улиц в честь Праведников Народов Мира
В Днепре готовятся к переименованию двух улиц центральной части города, которые получат названия в честь Праведников Народов Мира, чей подвиг непосредственно связан не только с самим городом, но и с этим районом.
 
Это проходит в рамках областной программы, предусматривающей, что в городах и населенных пунктах области появятся улицы, названные в честь тех, кто спасал евреев от нацистов в годы Второй Мировой войны именно в этом населенном пункте, что должно способствовать популяризации местной истории, формированию местного патриотизма в общеукраинском и общеевропейском контексте.
 
В Днепре предложено переименовать две улицы:
- улицу Дарвина в улицу Яна Ходоровского
- улицу Ясную в улицу семьи Зубковых.
 
В Днепре есть две улицы Дарвина и переименовать планируют ту, что расположена в Шевченковском и Центральном районах, между улицами Вознесенской и Симона Петлюры. Улиц Ясных также две, и планирую переименовать ту, что находится в Соборном районе, между улицей Баскетбольной и Чонгарской. Обе переименовываемые улицы находятся в том районе, где совершали свой подвиг Праведники Народов Мира Ян Ходоровский и Василий и Мария Зубковы.
 
Согласно правилам, прежде чем вопрос будет окончательно решен, необходимо провести общественные слушания, которые состоятся:

по улице Яна Ходоровского
- 28 февраля 2019 года в Шевченковском райсовете Днепра (улица Грушевского, 70), с 16:00 до 18:00;
- 4 марта в Центральном райсовете Днепра (улица Ярослава Мудрого, 42, на углу с улицей Столярова) с 16:00 до 18:00.
 
по улице Семьи Зубковых
- 5 марта в Соборном райсовете (площадь Шевченко, 7), также с 16:00 до 18:00.
 
Украинский институт изучения Холокоста «Ткума»  подготовил справочные материалы, рассказывающие об этих Праведниках и об их подвигах. Предлагаем нашим читателям ознакомиться с этими текстами.
 

Історія «дніпровського Шиндлера з Костеїва під Львовом»
Егор Врадий
 
Три з лишком роки тому мені пощастило доєднатися до роботи над унікальним проектом – створенням довідника «Праведники народів світу» в Україні. У процесі підготовки видання завдяки моїм колегам – Ігорю Щупаку та Денису Шаталову – вдалося виявити надзвичайно цікавий випадок рятування євреїв у період нацистської окупації на теренах Дніпра. Випадок унікальний з багатьох причин. По-перше, внаслідок нього було врятовано життя 26 людей. По-друге, усі врятовані походили не з нашого міста, а з теренів Галичини (переважно Львова) і в часі нацистського панування шукали порятунку у парадоксальний спосіб – змінюючи одну зону окупації (дистрикт «Галичина») на іншу – Райхскомісаріат Україна. По-третє, їхній порятунок залежав від волі, кмітливості та мудрості кількох людей, головну роль серед яких відіграв поляк – Ян Ходоровський – 24-річний студент Львівської Політехніки. У окупованому Львові він знайшов роботу в одній з німецьких будівельних фірм, що планувала відкрити представництво у Дніпропетровську. Маючи незакінчену вищу технічну освіту, досконало володіючи німецькою мовою, Ян Ходоровський відповідав за набір персоналу у нову «дніпропетровську» філію. Завдяки його зв’язкам вдалося сформувати групу у 35 осіб, 26 з яких складали євреї. Кожен з них мав фальшиві документи, що засвідчували їхнє українське чи польське походження.
 
Наприкінці червня – на початку липня 1942 р. ця група людей прибула до нашого міста, де працювала на відновленні різного роду будівель. На початку 1943 р. у зв’язку із наступом Червоної армії та небезпекою швидкого виходу радянських військ до Дніпра, німецька фірма ліквідувала своє представництво та почала евакуацію співробітників на захід. Розуміючи, чим може загрожувати його підопічним повернення до Львова, Ян Ходоровський разом із ще кількома особами організовує нову будівельну фірму. Невдовзі радянський наступ було зупинено, а будівельна бригада Ходоровського вирушила на схід – ремонтувати приміщення, що використовувались Вермахтом у Макіївці Донецької області. Саме тут усі вони дочекалися вигнання нацистів та були врятовані, на відміну від більшості своїх родичів та близьких, убитих нацистами та їхніми поплічниками у Львівському гетто, таборі примусової праці Лемберг-Яновська, газових камерах табору смерті Белжець.
 
Самого ж Ходоровського було заарештовано німецькою військовою контррозвідкою практично одразу по приїзді до Макіївки. Він перебував в ув’язненні у тюрмах Дніпропетровська та Миколаєва. З останньої вдалося втекти навесні 1944 р. У його житті буде ще багато карколомних подій: повернення до Львова, так звана «репатріація» до Польщі, успішна кар’єра вченого-матеріалознавця, професора Варшавської Політехніки. У 1993 р. він та його дружина Зоф’я Ходоровська (уроджена Подольчак) були відзначені званням Праведників народів світу. 25 липня 2007 р. Ян Ходоровський завершив свій земний шлях. Проте, як би це банально не звучало, хотілося, аби якнайбільше городян Дніпра знали про цю людину.
 
Минулого року Український інститут вивчення Голокосту «Ткума», Музей «Пам"ять єврейського народу та Голокост в Україні» виступили з ініціативою найменувати одну з вулиць нашого міста на честь Праведника народів світу – Яна Ходоровського. Мої колеги і я персонально глибоко вдячні членам Міської комісії щодо найменування (перейменування) вулиць та інших топонімів м. Дніпра за одноголосну підтримку цієї ініціативи та пропозицію перейменувати вулицю Дарвіна на вулицю Яна Ходоровського. Вибір вулиці невипадковий. Як виявилось, у Дніпрі є дві вулиці, названі на честь видатного британського дослідника. Перейменувати запропоновано ту, що розташована на теренах колишньої Єврейської слободи. Вона також межує із теренами колишнього Старого єврейського цвинтаря та розташована поблизу Довгої балки. Саме у цьому яру 13-14 жовтня 1941 р. нацисти убили за різними підрахунками від 11 до 13 тис. наших сусідів-євреїв.
 

Родина Зубкових – Праведники народів світу
Марина Стрильчук
 
Напередодні Другої світової війни подружжя Зубкових мешкало у Дніпропетровську. Василь Зубков працював візником, а його дружина Марія була домогосподаркою.
 
Дітей подружжя не мало. Восени 1941 р. до них звернулася сусідка, яка попросила прийняти 9-річну Неллі Гордон (1932 р.н). Після закінчення першого класу вона перебувала на канікулах в Дніпропетровську в родині дідуся, Фруміна Бориса Гершковича, і тітки, Фруміної Розалії Борисівни, які проживали по вул. Дзержинського (нині – вул. В. Вернадського). У зв"язку зі стрімким наближенням німецьких військ до Дніпропетровська, дідусь і тітка вирішили разом евакуюватися. Однак тривалий час тітку не відпускали, тому що вона працювала лікарем у залізничній лікарні. Коли ж тітка отримала такий дозвіл, в місті і на вокзалі панувала паніка. В один із днів їм-таки вдалося потрапити до потягу, однак, через раптове бомбування станції, вагон був пошкоджений і родина не змогла виїхати. На деякий час Нелі з дідусем і тіткою оселилися в квартирі родичів по вул. Короленка, 25, які евакуювалися раніше.
 
Увечері 11 жовтня 1941 р. вони дізналися, що наступного дня повинні з’явитися з речами і продуктами до певного місця збору. На вулицях був розклеєний наказ військового командування про збір євреїв. Від нинішнього Центрального універмагу колона людей, у тому числі, і Нелі з родиною, рушила до місця розстрілу . Дівчинка врятувалася дивом:
 
У момент розстрілу, очевидно, дідусь закрив мене від куль своїм тілом і штовхнув до яру. Прокинулась я від холоду і тяжкості, яка на мене навалилася. Я почала пробиратися між трупами і крізь невеликий шар землі виповзла на поверхню. Коли я досягла краю яру, то раптом почула окрик: «Встань!». Переді мною стояв німецький офіцер. […] Я була вся в бруді та крові. Мене знобило, я плакала і казала, що я приїхала з Донбасу в гості, що я росіянка, що я потрапила випадково з людьми, до яких я приїхала в гості. В принципі, я була мало схожа на єврейських дівчаток. Офіцер став мене уважно розглядати.
 
Потім він підвів мене до купи речей, взяв звідти велику клітчасту хустку і накинув на мене. Крім того, він всунув в мої руки буханку хліба. Після цього офіцер провів мене через оточення поліцаїв. Я опинилася на пустирі й не знала, куди йти. У цей час повз мене проходив один з поліцаїв, і я звернулася до нього з питанням. Поліцай досить злобно відповів: «Не розмовляй багато, йди за мною». Я ледь встигала за ним, і через деякий проміжок часу він зник з поля зору. Тримаючись того ж шляху, яким ми йшли на розстріл, перемагаючи запаморочення і нудоту, я повернулася до того ж двору по вул. Короленка. Наша квартира була зачинена, і я постукала до сусідки – тітки Насті, з дітьми якої я грала. Тітка Настя впустила мене і поклала в ліжко. Тільки через тиждень я змогла піднятися .
 
Хоча у дівчини була нетипова для єврейки зовнішність – пряме каштанове волосся та блакитні очі, – багато хто з сусідів насправді знав її справжнє походження. Втім, Зубкови на це не зважали. Але десь за два місяці поліції стало відомо, що Зубкови переховують єврейську дівчинку. Коли поліцаї прийшли до будинку, Марія намагалася довести, що Неллі є їхньою родичкою, проте дівчинку все ж забрали до в’язниці. Там вона просиділа два місяці, аж поки Василь Зубков зміг-таки роздобути потрібні документи. Вже після завершення розслідування Зубкови офіційно вдочерили дівчинку .
 
Про те, що українська родина врятувала Неллі, у березні 1945 р. дізналася її двоюрідна сестра Маріам, яка повернулася з евакуації. Телеграмою вона сповістила про це Бориса Гордона, батька дівчини, який через день приїхав до міста за своєю донькою. Утім, теплі відносини між врятованою дівчинкою та Зубковими збереглися на довгі роки.
 
25 жовтня 1998 року Яд Вашем надав Василю і Марії Зубковим почесне звання «Праведників народів світу».